Місце знахідки Глодоського скарбу
Новоукраїнський район, Глодоська сільська рада
Координати:
31.26481533050537
48.45354192786365
Історія відкриття «Глодоського скарбу» датується 9 червня 1961 р.. Саме того дня мати змусила Володю Чухрая сапати на городі буряки під пекельним літнім сонцем, замість відпустити з хлопцями на річку. Ну як тут було не відволікатися на будь-що, щоб скрасити свою безрадісну роботу? А тут цілий степовий орел з впольованим ховрашкою у дзьобі несподівано стрілою пікірує з небесної височині. Хлопчина тільки-но нахилився взяти грудку землі, щоб кинути у хижого птаха і, можливо, врятувати бідного звіра, опустив очі долу, вибираючи більш відповідну, і не повірив – прямо у самісеньких його ніг виблискувало всіма кольорами райдуги справжнє золото.
Він нахилився і обмер, бо цілий глечик старовинних прикрас і монет просто лежав майже на поверхні, навіть копати не треба було. Десятикласник нахилився, зібрав все те добро докупи і відніс до льоху, щоб до вирішення питання зі скарбом сховати під діжкою з квасниною. А в школі розповів про знахідку вчителеві. Той вислухав і порадив написати листа в Кіровоград, директору обласного історико-краєзнавчого музею. За порадою він вирішив написати листа про свою знахідку до обласного краєзнавчого музею. А тим часом чутки про неї ширилися селом…
Місцевий міліціянт капітан Солодєєв прийшов до Чухраєвої хати з вимогою віддати золото йому на зберігання, як місцевому представнику влади – Володін батько віддав. Тим часом з області екстрено приїхала спеціальна група у складі науковців та правоохоронних органів, але дільничий на питання про скарб поскаржився, що місцеві дітлахи розтягнули на сувеніри залишену нібито на подвір’ї знахідку.
Звичайно йому не повірили, але обшук результатів так і не дав би, якщо б випадковий міліціянт з металошукачем не присів на перепочинок на лавці під хатою і техніка спрацювала. Скарб знайшовся під стріхою заколоченою дошкою будинку дільничого, загорнутим в холошу ватяних штанів. За свій вчинок дільничий-невдаха отримав п’ять років за гратами.
Загалом вивезений до Києва скарб складався з 2,583 кг золотих та 1,026 кг срібних прикрас та монет VII-VIII століть, серед яких були ланцюг з медальйоном візантійського походження, сережки, браслети, перстні, елементи поясу, шаблі та кінджали, кінської збруї, посуду. Він став окрасою колекції Національного музею історичних коштовностей України, розташованому на території Києво-Печерської лаври.
За визначну знахідку Володимиру Чухраю радянська влада на вибір запропонувала автомобіль ГАЗ-21 або зарахування до ВНЗ без вступних екзаменів. Хлопець обрав останнє, але після першої ж сесії був відрахований за «неуспішність». Строкова армія, продовження служби, офіцерське звання, пенсія на початку 1990-х… Він-таки став володарем ГАЗ-21, ще не однієї, а цілих трьох – сам втілив мрію в життя.
Дендрологічний парк «Веселі Боковеньки»
с. Веселі Боковеньки Гурівська сільська рада, Кропивницький район
Координати:
48.215299345901244
32.853898584263504
Унікальний у своєму роді дендрологічний парк з грайливою назвою “Веселі Боковеньки” був закладений в 1893 році пристрасним любителем і великим знавцем паркової справи Миколою Давидовим.
Микола Львович був з відомого в Росії роду, отримавши вищу юридичну освіту він повернувся до батьківського маєтку з метою здійснити свою мрію – створити ландшафтний парк. В ті часи на території парку були голі, з поганим ґрунтом, схили балки з невеликим ліском.
Сім’я Давидова була проти такого захоплення і ідеї сина. Це все не спиняло Давидова на шляху до мрії і він оголосив конкурс на кращий проект парку. Його виграв український художник пейзажист Іполит Владиславський-Падалка. На основні роботи по закладці парку пішли десятиліття. Щоб виплекати парк своєї мрії Давидову довелось продати частину свого маєтку.
Можливо, спонукала до того романтична натура, успадкована від знаменитого предка, можливо – неподілена любов до дочки сусідського поміщика Ганні Бурдзункевіч. Вона чи то не відмітила палких відчуттів Миколи Львовича, чи то не змогла розділити їх, але вийшла заміж за наїжджого гусара. Доля її склалася трагічно: загинула молодою, похована в сусідньому селі Василівці. Зберігся чи то спогад, чи то вже легенда про те, що коли труну з тілом Ганни привезли на ближню залізничну станцію Куцовка, Микола Львович вистелив їй дорогу до кладовища пелюстками троянд. Чи так це було, чи ні – невідомо, але до кінця життя Микола Давидов так і не оженився.
Поповнення паркових насаджень найбільш інтенсивно тривали в 1895—1904 роках, а в 1905—1906 рр. був застій в насадженнях парку через відсутність коштів. У 1916 році парк був подарований Давидовим Російському географічному товариству. З 1960 року парк – пам’ятка садово – паркового мистецтва.
Будинок Штромберга
м. Олександрія, вул. Першотравнева, 23, Олександрійський район, Олександрійська міська рада
Координати:
48.6747431393011
33.11806093088028
Будинок Штромберга в Олександрії прикрашає місто вже другу сотню років. Ця архітектурна пам’ятка обласного значення використовувалась раніше як онкодиспансер, потім – аптека. Є яскравим зразком міської архітектури кінця ХІХ — початку ХХ ст.
В будинку купця є декоративна башточка над парадним входом. Перед будинком був вистелений мозаїчний тротуар, на який господарі і гості ступали прямо зі сходів карети. Цю розкішну плитку не наважувались заасфальтовувати до середини 60-х років. Парадний вхід закритий, а двері реставрували в 90-х роках і прикрасили старовинним ліхтарем.
Але милуватися цим будинком скорботи було якось ніяково через його трагічні аури – довгі роки тут був онкодиспансер. І хоча він давно вже знаходиться в новій будівлі, але приватизувати цей старовинний будинок поки ніхто не наважується.
Ходять по місту такі легенди, що стіни просякнуті стражданням, і це відлякує людей.
Козацька скеля (Скеля кохання)
с. Федорівка, Тишківської ТГ Кіровоградська область Новоукраїнський район
Координати:
48.431173
30.841960
Романова скеля над річкою Синюхою в наукових джерелах називається Козацькою Скелею. Її оголошено державною історичною пам’яткою.
Там, на найвищій точці села, за козацьких часів стояв козацький дозор. Це значить, що сім бочок, наповнених просмоленою соломою, ставили колом, на них – такі самі п’ять бочок, вище три, потім одна. Зверху – порожня бочка, в якій сидів дозорний і пильно вдивлявся вдалину, чи не здіймається десь курява, не йдуть непрохані гості.
В разі небезпеки козаки, що чергували внизу, на землі, запалювали бочки, і ті спалахували знизу догори. Вночі було далеко видно вогонь, а вдень – чорний густий дим, що давала смола. Наступні такі вахти стояли за Добрянкою і біля Торговиці (Новоархангельськ). Сигнал тривоги з південних районів України міг передатися за годину.
У селі Федорівка живуть дві красиві легенди про кохання. Одна з них надихнула місцевого поета з Добровеличківки Анатолія Ірху заримувати її:
Не загинув воїн мужній від вражої зброї,
Та не витримав він зради, зради підступної
Сіпнув повід та пришпорив коня вороного,
Та й кинувся він у воду з берега крутого.
Друга легенда розповідає про цигана Романа, який побачивши красуню Ганну, прийшов до її багатого батька просити віддати за нього дівчину. На коліна став, що нечувано для циган. Та тільки зневажливо посміявся батько: “ Що? За тебе? За вітра, в якого ні кола ні двора? Не бувати тому!”.
Спалахнув Роман гнівом, скочив на трійку коней, розігнав трійку вороних і кинувся зі скелі в Синюху. Зашуміла річка, завирувала вода, скаламутилась…і більше нічого.
А скелю з тих пір називають Романовою. І тепер, коли сюди приходять туристи, зі Скелі Кохання вниз, в Синюху, летять квіти, як данина пам’яті вірного кохання .
Королівські скелі
с. Семенове (Сімьонове), Тишківської ТГ, Кіровоградська область Новоукраїнський район
Координати:
48.37854453625036
30.850467681884766
Колись саме по річці Синюха проходив кордон між Річчю Посполитою і Російською імперією. Вниз за течією розпласталися села Попівка, Федорівка, Показове та Семенове(Сімьонове). Саме в селі Семенове височіють, овіяні легендами, Королівські скелі, яким не один мільйон років. Висота цих скель, що стрімко обриваються до води, досягає 20 м і більше. З назвою цих скель пов’язана легенда. У 1362 році, могутній Ольгерд, між селами Добрянка Вільшанського району і селом Тишківка Добровеличківського району, та в урочищі Татарка, дав бій монголо-татарам, і, розбивши їх, погнав, майже, до самого Чорного моря. Ця битва відома історикам під назвою Синєводська битва. Коли лицарі князя гнали татарів, останнім – було непереливки. І найбільше турбувало монголо-татар не загроза потрапити в полон самим, а не віддати на поталу скарби та військову казну, яку везли в обозі не одним возом. На військовій раді татари вирішили сховати свої цінності в якомусь непомітному місці. Цим місцем і стала скеля. День і ніч бойовими сокирами рубали кочівники камінь, день і ніч стояли дозори, пильно вдивляючись в далечінь, щоб нічиє око не вгледіло, яку таємницю мала сховати ця гранітна скеля. Вони вирубали в скелі печеру, сховали там скарби, а вхід завалили величезним каменем. Надіючись, пізніше повернутися і забрати багатство. Та повернутись не вдалося. Хто склав голову у широкому степу в кривавій січі, хто скоротив літа в чужому полоні. А скеля схоронила навіки від нащадків сірим каменем, зарослим густим чагарником, ломикаменем, припадають низько-низько, немов шукають той таємний вхід чи то у печеру, чи то у пам’ять людську, яка зберегла для віків цю вісточку живої історії. Сталося так, що на даній скелі стояв штаб князя Ольгерда. З тих пір скелі почали називатися Королівськими.
(Легенду записано зі слів жителя с.Федорівка Тарадая Андрія Івановича)
Існує ще одна версія, чому скелі називають Королівськими. В революційний період на даній території проживала родина Королів. Вони важко працювали на землі, вирощували худобу. А потім місцеве населення розкуркулили і родина Королів виїхала із села. З тих пір скелі звуться Королівськими. Місцеві подейкують, шо вже в наші часи хтось намагався пробурювати скелю, про що свідчать отвори від механічного втручання. А навіщо, що саме хотіли знайти – не відомо. Ось така історія.
Ландшафтний заказник “Панські гори”
с. Костянтинівка, Новомиргородська міська рада, Новоукраїнський район
Координати:
48.78186138285993
31.676839799999996
У районі села геологічно склалася унікальна рельєфна місцевість, яку об’єднали в ландшафтний заказник. Територія охоплює площу в 8 гектарів. “Панські гори” – це ландшафтний заказник, який відображає різноманітність і багатогранність природи. Крім різноманітних схилів, розташованих на берегах Великої Висі, заказник відомий джерелом мінеральної води, яка збагачена іонами срібла.
Про походження назви “Панські гори” (або “Барські гори”) розповідає легенда, згідно з якою на цьому місці раніше розташовувався панський маєток, і одного разу у панської дочки захворіла дочка, яку вдалося вилікувати завдяки місцевій цілющій воді, найчистішому повітрю і оточуючим рослинам.
Хресто-Воздвиженський храм, джерела св.Миколая Іскрівського та св.Параскеви П’ятниці
с. Іскрівка, Петрівська селищна рада, Олександрійський район
Завдяки Хресто-Воздвиженському храму і святим джерелам, село Іскрівка відоме місце серед віруючих і популярне серед паломників. Унікальна святиня — мощі Святого Миколая Іскрівського. В церкві, при мощах святого було багато випадків зцілень, спочатку їх фіксували, згодом перестали. При церкві є теж цілюще джерело (біля якого, за життя, у теплі часи, Святий Миколай щоденно проводив служіння), за водою котрого приїздить багато православних паломників.
Храм прославився тим, що до його створення має відношення імператор Микола II, який викупив землю під святиню і забезпечив будівельним матеріалом. Хресто-Воздвиженську церкву відкрили в 1910 році. І ходить легенда, що на її освяченні був присутній сам цар, перевдягнувшись в звичайний одяг, і залишив для храму подарунки із золота.
Ландшафтний заказник загальнодержавного значення “Монастирище”
с. Завтурово, Устинівська селищна рада, Кропивницький район
Каньйон річки Інгул, в центрі якого знаходиться велика 13 метрова скеля з мальовничим ландшафтом. Цей об’єкт унікальний і показує місця поверхні елементів давньої тектонічної будови України – Українського щита. Існує припущення, що це старовинна культова споруда, на якій зберігся жертовний камінь та багато стародавніх зображень. Серед місцевих жителів побутують безліч легенд про цю таємничу місцину. Заказник вважають місцем сили, куди приїздять із різних куточків країни аби отримати заряд енергії та сили. Біля сіл Ганно-Требинівка та Завтурове, між якими знаходиться урочище, було знайдено поселення сабатинівської та черняхівської культури.
Багато різних слідів пам’ятає Монастирище. Є навіть відбитки на камені стопи людини (орієнтовно 38 розміру) п’ятимільйонної давності. Але в цьому унікальному місці немає жодних слідів комфорту. І це саме той величезний плюс, який завжди шукають романтики, аби побути віч-на-віч із красою степової природи.
Це МАГІЧНЕ місце для наречених. Ті, хто тут освідчився і провів певний час разом без будь-яких побутових зручностей, завжди будуть нерозлучні.
Це НЕЙМОВІРНЕ місце для інтернет-залежних. Без електроенергії і мобільного зв’язку тут враз розумієш, що живе спілкування – це важливо і круто, по-справжньому заряджає мозок. А спостерігати навколо за іншими не менш цікаво, ніж у фейсбуці…
Це ВДАЛЕ місце для фастфуд-залежних. Взявши з собою мінімальний набір харчів, тут легко худнути, адже до найближчого сільмагу кілька кілометрів. Але з голоду не пропадете. У річці водиться риба, а в селян можна купити молоко, м’ясо, картоплю…
Це ЦІКАВЕ місце, де легко перевіриш свої здібності, фізичну витривалість, господарську кмітливість, справжність почуттів і почуєш голос власної душі.
Це БЛАГОДАТНЕ місце. За багатьма переказами, тут навіть знаходять зцілення відчайдухи з хворими суглобами і спинами. Воно й зрозуміло, адже для цього треба піднятись по крутій стежці на високу скелю. А це така зарядка організму і плюс камінна енергетика накопиченого сонячного тепла, що вмить пронизує своїми променями стомлене тіло, роблять свій чудодійний вплив. Є випадки, коли жінки, які багато років не могли завагітніти, після сеансу на монастирищенських каменях ставали матерями. Кажуть, помічні вони й для чоловіків. Мовляв, провівши певний час на камені, ті до глибокої старості можуть мати дітей.
Це ЕКЗОТИЧНЕ місце, де легко і просто зняти камінь з душі. Вигнавши з голови під хмари всі погані думки, злість і заздрість, треба пройти поміж трьох знакових каменів із легкістю на серці та щирим каяттям. Тоді успіх і благополуччя вам гарантовані.
Це НЕПЕРЕВЕРШЕНЕ місце для селфі і унікальних фотографій! Уже тільки через це тут неодмінно треба побувати.
Щоб потрапити в цей дивовижний заказник, потрібно подолати від Устинівки (центр територіальної громади) 25 кілометрів, третина шляху – польова дорога. Можна мандрувати сюди не лише на автівках, а й велосипедах (до речі, зручний транспорт, який у разі негоди можна перенести на собі). Ночівля тут має особливий шарм – у власному наметі під зоряним небом, під сюрчання коників і шум Інгулу, цілющі пахощі чебрецю й полину…
Щоб оглянути Монастирище, достатньо одного дня, а зріднишся з ним на все життя. Неодмінно!
Кам’яний млин с.Соломія
с. Соломія, пр. Мельничний, 2, біля річки Південний Буг, Кіровоградська обл.
Координати:
48.29669159400311
29.8843784557656
Недалеко від Казавчина, де протікає Південний Буг, є невелике село Соломія. За переказами, назва населеного пункту походить від імені дружини Солгутівського поміщика графа Мошинського – СОЛОМІЇ.
Соломія була позашлюбною донькою графа Фелікса Потоцького. Граф Потоцький, генерал артилерії, дружив з полководцем Суворовим, який побував у нашому обласному центрі, тодішньому Єлисаветграді.
Потоцький, 42- річний батько одинадцяти дітей побачив Софію і закохався в неї, але вона вже була дружиною Йосипа Вітта, Кам’янець-Подільського коменданта і матір’ю двох синів. Нова дружина Потоцького Юзефіна, поскаржилась цариці Катерині ІІ на свою суперницю. Імператриця своїм іменним указом засудила Софію до ув’язнення в монастир. Та хитра гречанка вчасно втекла за кордон. Слідом за нею поїхав і Потоцький. На той час граф вже видав заміж п’ятьох своїх дочок. Хоча Соломія й була позашлюбною дочкою графа, але виховувалася разом з його законними дітьми. Вона незлюбила свою мачуху Софію, яка була майже її ровесницею і між ними часто виникали сварки. Фелікс хоч і розгнівався на свою позашлюбну дочку за те, що вона відмовилася вийти заміж за його друга, але він її все ж таки любив.
Граф не став її силувати, бо знав, що ще підлітком Соломія була закохана в капітана інженера артилерії Леона де Метцеля, майбутнього творця Софіївського парку. Цей чоловік відзначався вродою, освіченістю і культурою. Мабуть він був не байдужим до дівчини, але вже встиг одружитися. Очевидно Потоцький поставився з повагою до дочки, вирядивши її в невеликий маєток, який став називатися її іменем. Маєток знаходився у верхній частині села. Його площа займала три гектари землі. Тут був і великий сад і ставок і різні панські побудови. Графиня проживала одиноко в своєму маєтку, тож заснувала село за зразком міста. Тому вулиці в селі рівні, прямі, немов міські квартали. Вона заселила село селянами кріпаками в основному з навколишніх сіл. Фелікс Потоцький помер на 54 році життя, а Соломія до цього вже сім років жила самотньо в селі. Коли вона довідалась про трагічну смерть Леона де Метцеля вона в тридцятирічному віці вийшла заміж за Солгутівського поміщика Машинського, який давно домагався її руки.
Церква Косьми і Даміана
смт Салькове, Заваллівська ТГ, Голованівський район
Координати:
48.26298513073825
29.981541400887423
Храм на честь святих Косьми і Даміана – найдавніший на території району. Йому вже більше ста років. Церква це головна визначна пам’ятка маленького села Салькове. Село Салькове – невеликий населений пункт.
Тут проживає всього дві тисячі осіб. Існує легенда, що в ці краї колись прийшов простий пастух Салько зі своїм стадом – саме звідси і походить назва села. Храм Косьми і Даміана – це дерев’яна церква, яку побудували в 1892 році на гроші прихожан.
Найбільший внесок у будівництво церкви вніс місцевий житель Дмитро Максименюк. До речі, побудували церкву святих Косьми і Даміана на місці старого храму, який на той час розвалився. Раніше у церкві була баня і каплиця, але вона “позбулася” їх за часів радянської влади.
Чечеліївський жіночий монастир (руїни)
с. ВеликаЧечеліївка, Новогородківська селищна рада,
Кропивницький район
В 1872 р. «помещик Александрийcкого уезда подполковник Иван Иванов Чечель» подає в Херсонську Єпархію прохання на отримання дозволу заснувати жіночий монастир на відведених землях розміром 145 десятин навколо гробниці його діда Івана Йосиповича Чечеля та його дружини Євдокії. Скит вважається заснованим в 1870 р., почав діяти в 1874, перейменований в Чечелівську Іоано-Предтеченську общину. У 1912 році було збудовано монастир. При монастирі працювала школа та готель для паломників. Монастир був знищений злочинцями-більшовиками в 1930-х роках. Люди переказують, що один з активістів розвалювання монастиря бив ногами ікони і витанцьовував на руїнах святилища, після чого доля позбавила його обох ніг.
Нині залишки монастиря і досі знаходяться в селі, обростаючи легендами про нібито великі скарби, заховані черницями у підземних лабіринтах. У 2012 році, на сторіччя з часу освячення монастиря, на пагорбі, що височіє поруч із залишками храмових стін, було встановлено перший дерев’яний хрест. Згодом його було замінено на інший, який виготовив місцевий підприємець Ігор Горобець. Щороку на храмове свято, у день народження Іоанна Предтечі, 7 липня, на цьому святому місці проводяться Святкові богослужіння. До наших днів вціліли лише господарські споруди, збудовані монашками з каменю: три погреби та дві комори, якими жителі села користуються і дотепер. А ще – монастирський парк та бузкова алея, посаджені дбайливими руками черниць-послушниць. Колись неподалік нього була криниця, яку зараз затопив ставок. Старожили розповідають, нібито на релігійні свята у цій криниці можна було побачити образ Божої Матері.
“Болото “Чорний ліс” та озеро “Берестувате”
с. Богданівка, Суботцівська сільська рада, Кропивницький район
Координати:
48.77635976804793
32.54317094602431
Чорний ліс – свідок багатьох історичних подій. У часи татарських набігів на Київщину та Поділля повз нього проходив Чорний шлях, яким пересувалися нападники, у самому ж лісі вони робили засідки і зосереджували свої загони перед набігами.
У XVIII столітті Чорний ліс давав притулок українським селянам, які тікали сюди від гноблення і входив до володінь Війська Запорозького Низового, а пізніше до Нової Сербії. Тут, у густих лісових нетрях, формувалися загони гайдамаків-бунтарів проти феодального шляхетського гніту, яким присвятив свої знамениту поему Тарас Григорович Шевченко.
Цей ліс любив і уславлений герой Другої світової війни 1812 року Микола Миколайович Раєвський, який мав маєток на його території.
У 1919 – 1922 роках на його території існувала так звана Республіка Чорного Лісу, центром якої було село Цвітне.
В роки Другої світової війни тут пролягали таємні партизанські стежки.
У 1949 році на території Чорного лісу археологом було зроблено археологічне відкриття – знайдено рештки невідомої раніше культури раннього залізного віку, датованої VIII – VII століттям до н.е. Укріплення-городище, огороджене трьома рядами валів і ровів, діаметром 1,5 км, було розташоване неподалік залізничної станції Чорноліська. За назвою місця, в якому було зроблено це важливе відкриття, культуру назвали “Чорноліською”.
У давнину на цій території був степ, який населяли люди. Особливим тут є сфагнове болото (від назви моху – сфагнум), яке знаходиться на дні балки Чорноліски.
У центральній частині болота «Чорний ліс» розташоване озеро Берестовате, або як його називають в народі Чорне або Бездонне озеро. З 1975 року болото «Чорний ліс» та Чорне озеро є гідрологічним пам’ятником природи. Приблизна площа болота «Чорний ліс» разом з озером Берестоватим – близько 16 га (заповідними вважаються лише 2 га). Залишається загадкою глибина озера. Всі спроби виміряти глибину Чорного озера не були успішними, оскільки через кілька шарів торфу, що скупчувався у водоймі протягом століть, озеро має не одне дно.
За легендою саме в озері затонула карета хана Гірея, яка виготовлена була з чистого золота та вкрита діамантами і сапфірами. Про Махна, який заховав тут награбовані скарби. А ще про невільників, яких татари переводили через цей ліс, а тих, хто вибився із сил і не міг йти, топили в озері.
Річка Ятрань
с. Підвисоке, Річка Ятрань, Підвисоцька ТГ Голованівський район
Координати:
48.575650944374125
30.669434013018424
На місці злиття річок Синюхи та її притоки Ятрані розташований ландшафтний заказник “Когутівка”. Там ви побачите гранітні скелі різної висоти та чарівні пейзажі. Ятрань бере початок на північній околиці села Томашківки, що на південний захід від міста Умань. Спочатку річка тече на південь і схід, а згодом і на південь. У пониззі тече переважно на схід. Впадає до Синюхи між селами Яирвнь і Тернівка.
За легендою, колись давно, коли на наші землі нападали турки й татари, жила в селі дівчина на ім’я Ятрана. Вона була дуже гарна і розумна. Усі її в селі любили й поважали. Одного разу на село напали татари. Старих і малих жорстоко вбили, а молодих забрали в полон. За Ятраною гналися з арканами татрини, вона добігла до річки і втопилася, щоб не бути полонянкою. За нею стрибнули і татари, та й втопилися.
Річка, яка протікала через село, не мала ніякої назви, і тому на честь цієї дівчини і назвали Ятранню.
Ось така історія.